
Якось Містер Плейвуд сидів на дереві та згадував про своє дитинство. Найбільше він сумував за прогулянками зі cвоїм татом біля озера, де тисячі голосів жабенят лунали оркестром просто неба.
Плейвуд обожнював спостерігати за земноводними та розглядати різні рослини у мікроскоп. Спочатку, заради розваги, Містер Плейвуд навчив дітей із дерев’яної планети імітувати голоси земноводних. Малих найбільш захоплював звук, що був схожий на «ква». І тоді Містер Плейвуд створив дерев’яне жабеня, щоб люди на дерев’яній планеті могли грати із своїми дітьми у веселу гру – «квачика», в якій потрібно було наздоганяти інших та торкатися їх лапками дерев’яного «жабеня».